"Зціпили зуби і намагаємося вижити": як хлібопекарі годують країну у війну

Українці шанують хліб і називають його годувальником. Це не дивно, і у війну неабияк відчувається його цінність. Попри різну гуманітарну допомогу та продуктові набори, цивільні та військові хочуть бачити на столі хліб як символ життя.

Наскільки складно галузі виживати в умовах війни, чи зможуть підприємства втримувати ціну на хліб і чи мають вони запаси борошна, аби прогодувати населення і армію в інтерв'ю Новини.LIVE розповів президент Всеукраїнської асоціації пекарів Олександр Тараненко.

— У перші дні війни був дефіцит хліба, і люди через це переживали, попри те, що була інша їжа. Як ви для себе розумієте цінність хліба?

— Хліб є основою системи харчування в більшості країн світу. Тобто людина може з'їсти сьогодні рибу, завтра м'ясо, але хліб, як правило, щодня є на столі у всіх. Як і завжди, ми цінуємо те, чого немає. Тому поки хліб є, йому не надають люди значення, а от коли хліба у Києві на початку війни не було, це було відчутно.

Люди важко переносили проблеми з відсутністю хліба. ніхто вже тоді не питав, наскільки він свіжий чи теплий, лише аби він був.

Я для себе зрозумів, наскільки важливий хліб, у момент, коли росіяни відійшли від Київщини і почали приїжджати люди з деокупованих сіл. І вони цілували хліб. Ми просили їх заспокоїтися. А потім нам, хлібопекарям, казали: "Ви не розумієте, ми місяць не бачили хліба, і це те, чого нам найбільше не вистачало".

— У перші дні війни у вас був страх за вашу галузь? З якими проблемами дзвонили директори підприємств?

— Телефонні дзвінки надходили з підприємств, які перебували в зоні бойових дій і як були недалеко від умовної лінії фронту. Наприклад, під Києвом, у Вишгородському районі, люди на підприємстві працювали в буквальному сенсі слова під обстрілами. Розуміючи свою відповідальність і важливість нашого продукту для населення, люди працювали у страшних умовах.

Від уламків снарядів вилітали вікна, а люди пригиналися, ховалися, але продовжували свою роботу. Були й ті, хто не виходив на роботу, а виїжджав, але ядро колективу збереглося і продовжувало виробництво до того часу, доки це технічно стало неможливим.

— Виклики змінюються у війну з кожним днем. У перші тижні що було найважче?

— Якщо не говорити про військові дії і обстріли на виробництвах, то головною проблемою була логістика. Були перебої з паливом, проблеми з транспортом і доставкою хліба. Виникали великі проблеми з доставкою сировини, бо фірми-постачальники відмовлялися їхати в гарячі точки ні за які гроші.

Ми пропонували досить великі доплати за те, щоб людина просто привезла сировину, а вони не погоджувалися. Але всіма правдами та неправдами ми забезпечували населення та ЗСУ хлібом продукцією.

— Чи відчули ви єдність між владою, бізнесом і населенням у часи війни, коли питання стосувалося допомоги у виготовленні хліба?

— Як ніколи треба віддати належне профільному міністерству. Дійсно допомагали з проблемами — чи то з газом, чи то з електроенергією, чи то з кадрами. Коли у нас масово почали забирати працівників, то ми зверталися, і необхідних працівників вдалося залишити на виробництві.

В окремих випадках і зараз допомагають. Я знаю, що на рівні уряду ведуться перемовини з закордонними партнерами, щоб нам надали генератори, щоб забезпечити безперебійне виробництво хлібобулочної продукції.

Ми відчуваємо підтримку волонтерських організацій. Коли були проблеми з поставкою сировини, то вони запитували, чого не вистачає, і везли, аби ми не зупинили виробництво.

— Скільки в асоціації підприємств і скільки зупинило роботу через війну?

— На сьогодні в асоціації 70 підприємств, пов'язаних з виробництвом хлібобулочної продукції, близько десятка з цих підприємств зупинили своє виробництво. Є такі, що отримали часткові пошкодження, а є повністю знищені. Проблеми досить серйозні, збитки інколи досягають на одному підприємстві близько 200 млн грн.

Спілкуємося зараз з державними органами й іноземними компаніями, щоб надали допомогу на поворотній і безповоротній основі, щоб відновити виробництво.

— Зменшилася кількість підприємств. Чи є сили, щоб забезпечити попит на продукцію по всій країні?

— Ми в змозі забезпечити попит на хлібобулочну продукцію, але чисельність населення суттєво зменшилася. За скромними підрахунками кілька мільйонів людей виїхали з України, сподіваюся тимчасово. Це позначилося на обсягах виробництва, воно зменшилося.

Це проблема, бо чим більший обсяг виробництва, тим собівартість знижується. А якщо обсяг зменшується, то собівартість збільшується. Витрати ростуть і це виклик. Але ми з усіх сил намагаємося не збільшувати ціни.

— Чи довго вдасться стримувати ціну на хліб?

— У найближчі місяці я не бачу передумов для різкого зростання цін. Можливо, не суттєве зростання буде, пов'язане з логістикою та здорожчанням отримання електроенергії. Дизельні генератори — це більш ніж у два рази здорожчання електроенергії, а відповідно і виробництва. Але збільшення ціни якщо і буде, то не суттєве, на 1%, 2%, 3%.

— Якщо з електрикою станеться колапс, який найгірший сценарій роботи галузі?

— Іншого варіанту, крім застосування дизельних генераторів, немає. Тому що промислове виробництво передбачає цілу купу обладнання, яке працює виключно від електроенергії. Це і тістоміси, і печі, розкатки, розстійні шафи та пакувальне обладнання.

Я дякую уряду, що вони оцінили ризики і значущість пекарської галузі, і тому наші підприємства віднесені до об'єктів критичної інфраструктури. Вони не підлягають плановим відключенням, вони у нас відбуваються лише в аварійних ситуаціях.

— Одна справа — робота техніки, а інша — людей. Чи є труднощі з кадрами?

— Є проблеми. Якщо ми говоримо про чоловіків, то багато пішло до лав ЗСУ і захищають нас. Що стосується жінок, то багато виїхали. А це вузькоспеціалізовані працівники, технологи та спеціалісти з виробництва. Якщо водія можна знайти іншого, то технолога удень з вогнем не знайти.

— Що відбувається із зарплатами у тих, хто залишився нас годувати?

— Зарплати у кращому випадку залишаються ті, які були. В деяких випадках змушені знижувати, бо хлібопекарська галузь працює практично в нуль. Говорити про підвищення або ж утримання зарплати на тому ж рівні важко. Але ядро колективу практично на всіх підприємствах збереглося, а для них це не лише робота, вони розуміють свою цінність.

— Зараз наш хліб є на всій території України?

— Так, він є практично всюди. Є проблеми з логістикою, але навіть у проблемних регіонах ми намагаємося возити хліб всюди, бо розуміємо наскільки це важливо для населення. Крім того, ми постачаємо хліб і до військових частин, забезпечуємо ЗСУ.

— Допомагати армії хлібом, чия це була ініціатива і які це масштаби?

— На початку війни були дуже великі обсяги. Середніх розмірів завод кожного дня просто віддавав безкоштовно кілька тонн продукції армії, переселенцям. Про оплату не йшлося. Зараз дещо менше, бо постачання упорядковане.

В Україні активно працює суспільно-продовольча програма від ООН. Якщо я не помиляюся, вони закуповують для проблемних регіонів близько 2 тисяч тонн хліба на місяць. Йдеться про п'ять областей — Харківська, Донецька, Запорізька, Херсонська і Миколаївська.

— У нас були важкі жнива, частину зерна вивозять.  Чи галузь підготувала запаси сировини на наступний рік?

— Що стосується наступних місяців, до врожаю наступного року, то не бачу проблем з наявністю зерна, а відповідно борошна. В цьому році зерно зібране дещо гіршої якості, але не через військові дії, а через погодні умови. Але що стосується наявності — воно є, навіть більше, ніж достатньо.

— Чи будуєте ви довгострокові післявоєнні плани?

— Поки що плани мають більше теоретичний характер. Зараз не йдеться про прибутки, ми, образно кажучи, зціпили зуби і намагаємося вижити і забезпечити споживачів. Вижити, забезпечити людей хлібом і перемогти — це ті плани, які у нас на найближчі місяці.

Фото: Олег Переверзєв / Новини.LIVE